Прагнення уваги

Люди є соціальними істотами. Ми народжуємося з бажанням жити та взаємодіяти з іншими – ми приділяємо увагу іншим, і ми прагнемо уваги оточення. Дорослі краще визначають, коли доречно вимагати до себе увагу (ну, більшість дорослих).

Коли народжуються немовлята, ми проводимо з ними багато часу, тримаючи їх, гойдаючи та виховуючи. Природа мудро створила нас так, щоб люди охоче реагували на дитячий плач, адже саме так діти можуть вижити. Протягом наступних кількох років (тобто дитинства) наші діти починають випробовувати своє оточення та людей навколо них.

Позитивна увага до дитини — це чудовий спосіб формування самооцінки. Наприклад, коли ваша дитина намагається допомогти прибрати стіл, ми маємо можливість поговорити з нею під час роботи та подякувати за старання. Це працює конструктивно, оскільки діти почуваються добре щодо себе і, швидше за все, повторять цю поведінку в майбутньому. Незважаючи на те, що вони, можливо, насправді нічого не помили, той факт, що вони намагалися зробити свій внесок, означає, що вони продовжуватимуть «практикувати» таку поведінку та покращать навички виконання такої роботи.

З іншого боку, прагнення уваги може бути вкрай негативним з точки зору батьків. Дитина, яка починає кричати, тому що вона просто помітила, що ви розмовляєте по телефону, або починає істерику через те, що ви не читаєте їй ЗАРАЗ, іноді може засмутити навіть найбільш терплячих батьків.

Експерти рекомендують нам ІГНОРУВАТИ таку поведінку. І це логічно, оскільки, якщо ви поступитесь дитині, тоді урок, який вона засвоює, полягає в тому, що завдяки такій поведінці вона отримує те, що хоче. Ще гірше, якщо ви будете іноді поступатися такій поведінці. Тоді урок, який засвоїть дитина, полягатиме в тому, що якщо продовжувати кричати все голосніше, тоді існує ймовірність отримати те, що вона хоче (але якщо вона не спробує, тоді точно не отримає бажаного). Отже, поведінка буде погіршуватися, поки малюк чи мама (або батьки) не втратять контроль.

Однак важливо усвідомлювати, що малюк, який намагається привернути увагу, насправді каже нам, що йому потрібна певна увага! Усі ми прагнемо уваги оточення, щоб ми могли почуватися потрібними та коханими. Коли ми відчуваємо, що нас помічають, ми «знаємо»‎, що ми важливі для когось іншого, і це покращує нашу самооцінку. Те ж саме і з малюками! Тож до ігнорування потрібно вдаватися в останню чергу!

Ми ігноруємо погану поведінку, але починаємо фокусуватися на ситуаціях з хорошою поведінкою. Влучна фраза для цієї ситуації — «‎лови їх, поки вони добрі»‎. Якщо дитина дає вам зрозуміти, що їй потрібна певна увага, то вам потрібно знайти позитивну ситуацію, коли ви із задоволенням можете дати їй те, що потрібно.

Наприклад, підійдіть до свого малюка, який тихенько малює, і скажіть йому, що ви справді пишаєтесь тим, наскільки добре він зосередився, і, можливо, поговоріть про те, наскільки покращилися його успіхи з останнього разу (але ЛИШЕ якщо це правда! Не обманюйте дитину — вона навчиться не довіряти вам, оскільки її буде бентежити, коли інші казатимуть інакше).

Обіймайте та цілуйте дитину, і тоді ви зможете залучити її до будь-якої діяльності, якою ви займаєтесь. Дитина отримує позитивну увагу, і водночас їй не потрібно буде вдаватися до поведінки, яка вимагає уваги (не плутайте «‎вимагання уваги» з розгубленістю чи гнівом).

Ось деякі швидкі способи боротьби з негативною поведінкою для привернення уваги:

ІГНОРУЙТЕ Ніколи не йдіть на повідку в дитини, коли вона вимагає уваги до себе, НІКОЛИ! 

ПОЯСНІТЬ Формулюйте твердження досить чітко (наприклад, «Мама не читатиме, поки ти не перестанеш кричати»). 

ПОМІЧАЙТЕ Відзначайте позитивну поведінку вашої дитини (навіть якщо це триває лише кілька секунд! Іноді потрібно проявити справжню спритність, щоб «‎зловити» гарну поведінку). 

ПРИДІЛЯЙТЕ УВАГУ Приділяйте більшу кількість дня своїй дитині. Це може бути як звична діяльність (як читання дитині, розмальовування/малювання тощо), так і незвична (коли ви дозволяєте дитині розмішувати борошно та воду, поки ви печете печиво).

ЗАОХОЧУЙТЕ Прихильно ставтеся до будь-яких спроб малюка продемонструвати певну незалежну поведінку. Замість того, щоб ваша дитина кричала до вас, коли вона хоче пити, залежно від віку вашої дитини, ви можете показати їй, як дістати чашку або сік, щоб ви налили. Незалежність означає, що ваша дитина менше покладається на вас, тож не буде вимагати приділяти їй дуже багато часу.

Загалом, як батьки, ми повинні визнати, що «прагнення уваги» — це ще одна з тих фаз, яку проходять діти (а деякі дорослі, на жаль, надовго залишаються на цьому етапі). Нам потрібно знайти спосіб менше фокусуватися на негативних ситуаціях, та більше підкреслити позитивні. Це допоможе вашому малюкові та вам переживати менше стресу і більше насолоджуватися товариством одне одного.