Обстеження дитини першого року життя

Носик малятка сопить чи це він так дихає? Набрав за перший місяць 1 кілограм – це мало чи багато? Ніжки криві чи це нормально? В 1 місяць дитинка не тримає голівку, як сусідська дівчинка, – настав час бити на сполох?

До кого йти на прийом – невролога чи психолога? І молоді батьки починають, у кращому випадку, бігати по лікарях, у гіршому – шукають відповіді на свої питання на жіночих форумах або питають порад у мам, бабусь чи «досвідчених» подруг, які вже мають дітей.

Хто має слідкувати за розвитком дитини – розповідає лікар-неонатолог Олена Костюк

Найголовніший лікар для дитини перших 3-х років життя – педіатр. Тому батькам одразу після народження дитини варто знайти лікаря, який принаймні перші роки (а бажано – і до підліткового віку) буде майже членом вашої родини. Це має бути спеціаліст, якому батьки безумовно довірятимуть, а сам він усвідомлюватиме відповідальність за здоров’я дитини.

До педіатра на прийом слід з’являтись щомісяця, навіть якщо батьків і дитину нічого не турбує. Лікар має оцінювати фізичний стан малюка: як дитя додає у вазі, як росте, наскільки збільшується його голова та грудна клітина. А також спостерігати за психомоторним розвитком дитини: чи вчасно почала тримати голову, перевертатись та сідати. Тут ідеться про здорову доношену дитину. Якщо ж малюк має вроджену патологію чи захворювання, яке виявили одразу після народження, – «заприятелювати» із перших днів слід і з лікарем профільної спеціальності.

Часто батьки лякаються належністю дитини до так званої «групи ризику». Наприклад, до неї відносять двійнят чи дітей, народжених за допомогою кесарського розтину. Проте, відповідно до розпорядження Міністерства охорони здоров’я, цей розподіл без показань не має доцільності. А при виявленні відхилень на огляді, педіатр розробляє індивідуальний план огляду такої дитини.

Проте, до групи ризику дитина може потрапити за соціальними факторами (сім’я опинилась у складних життєвих обставинах). У цьому випадку лікар теж розробляє індивідуальний план спостереження за розвитком дитини.

Яким лікарям треба показувати дитину першого року життя, які аналізи здавати і чи треба це робити взагалі? Треба, якщо таку доцільність побачив педіатр. Адже кожне медичне втручання має бути обґрунтованим та безпечним. А найголовніше – інформативним.

Наведемо приклад – загальний аналіз крові для визначення рівня гемоглобіну. Подекуди у поліклініках його призначають дитині у 2-3 місяці, аби виключити залізодефіцитну анемію. Тоді як до 9 місяців цей аналіз не є інформативним.

Нерідко мами малюків «випрошують» у педіатра направлення до невролога «на всяк випадок» – у 3 місяці, в 6, в 9, в рік. Аби лікар оцінив, чи правильно дитина тримає голову тощо. Той, у свою чергу, відправляє кожну другу дитину на нейросонограму, «для перестраховки».

Але здоровій дитині, яка розвивається згідно з віковими нормами, ці додаткові дослідження не потрібні. Вони, скоріше, потрібні для заспокоєння батьків. Але може бути і навпаки: побачивши на нейросонограмі якісь відхилення, батьки починають заліковувати дитину медикаментами, тоді як ця «не-норма» ніяк не впливає на її здоров’я та розвиток.

Що ж до «норми» чи «не-норми» розвитку дитини, як фізичного так і психомоторного – це теж має визначати фахівець, а не матір, озброївшись таблицями із інтернету. Бо лише лікар, який спостерігає дитину із народження, може вирішити, наприклад: 600 грамів набору ваги за місяць – це мало чи багато для даної конкретної дитини? Або ж різкий стрибок у вазі, який може свідчити як про перегодовування малюка певними продуктами прикорму, так і про те, що дитина «наздоганяє» вагу, втрачену під час хвороби.

Або, наприклад, якщо лікар бачить батьків майже баскетбольного зросту, він не турбується, що дитина у рік на голову вища за однолітків. А от якщо обидвоє батьків – середньостатистичні, це вже привід звернутись до ендокринолога, аби виключити гормональні порушення.

Турботливим батькам варто знати, що будь-який малюк у своєму розвитку має право на відхилення. І найбільше батьків непокоять порушення, на їхню думку, психомоторного розвитку. Наприклад, старший син упевнено крокував вже у 10 місяців, а молодша донька – ледь-ледь тримається на ногах у рік – чи не хвора вона? Якщо стоїть на ніжках з підтримкою – не хвора, за умови відсутності будь-яких інших симптомів і відхилень. А якщо педіатр має сумніви – він направить батьків до невролога чи ортопеда.